Дорожкіна І.В., голова ГО «Спілка жінок Чернігівщини»

Завжди весна приносила нам радість, позитивні емоції, щасливі миті як на свята, так і в будні, від краси нашого міста. Кожного року ми раділи цвітінню тюльпанів, черемшини, бузку. Але лише зараз оцінили ті блага, що мали раніше: щоденне спілкування, вільне пересування містом, на роботу, на дачу, на природу та на зустрічі з друзями. Сьогодні на наших очах все змінюється: і природа, і суспільство, і тому так важливо знаходити такий стан – стан балансу, аби бачити і негаразди, і виклики, і водночас можливості, які вони нам несуть.

ХХ століття стало століттям відновлення жіночої сили, адже жінка завжди була джерелом енергії, натхнення, любові. Згадаємо події в нашій країні: спочатку перша світова війна, а потім друга. Незабаром будемо відзначати річницю з моменту її закінчення. А хто завжди піднімав країну з руїн, налагоджував побут, навчав і виховував дітей? В основному – жінки. Моє покоління добре пам’ятає напівголодне дитинство. А скільки жінок тоді залишилися вдовами, як і моя мама, втратили синів, братів, батьків. Шаную їх усіх! І вклоняюся пам’яті загиблих, які здобули цю перемогу ціною свого життя, молодості, здоров’я.

ХХ століття – час складних випробувань для нашої країни. Згадаємо чорнобильську трагедію. Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС був і мій чоловік. Наближається сумна дата нашої сімейної історії – 25 років, як він пішов з життя. Вічна йому пам’ять! А скільки родин тоді й пізніше втратили годувальників, дружини – коханих людей, скільки дітей постраждали внаслідок радіації, росли без батька! Хто їх тоді рахував?

У роки перебудови та на перших етапах становлення нашої незалежної України, в період криз і суспільних трансформацій дехто з чоловіків втрачав  надію на краще життя, але жінки не мали права опустити руки. Вони брали валізи, їхали торгувати й працювати в різні країни, створювали маленький бізнес, ставили на ноги дітей і надихали чоловіків. Здавалося, життя налагоджується, але не так сталося, як гадалося.

І знову в нашу країну прийшла війна, і знову тисячі родин втратили житло, рідних, друзів, дітей – синів і дочок – наших захисників, знову тисячі переселенців мали розпочинати життя з нової сторінки. Все це відбувалося й відбувається на наших очах. Хочу низько вклонитися матерям, які знову змушені ховати своїх дітей, обійняти вдів. Щиро вам співчуваю!

А тут і новий іспит – коронавірус, який несе глобальні зміни – як зовнішні, так і внутрішні. І нам знову доводиться приймати виклики, створювати власний успіх і покладатися на власні сили у непередбачуваних обставинах. Тому наша громадська жіноча організація – «Спілка жінок Чернігівщини» так само, як і всі ці роки, продовжує діяльність, спрямовану на розвиток жінок.

Жінки й надалі будуть розвивати підприємництво, створювати робочі місця, налагоджувати нові виробництва, а ми будемо об’єднувати підприємниць і підтримувати молодь і жінок-ветеранів. Ми вже провели онлайн-зустріч з жіночим активом нашої Спілки, намітили плани діяльності, будемо працювати заради однієї мети – змінювати світ на краще, щоб він став добрішим, сприятливішим до жінок і дітей, гуманнішим до кожного.

Я як очільниця двох потужних жіночих організацій брала участь у різних міжнародних жіночих заходах, які проводили BPW та Soroptimist. І спільно з жінками ми мріяли та зараз мріємо, щоб у кожній країні світу не було міністерств оборони та внутрішніх справ, а були б міністерства щастя. І щоб кожен уряд піклувався не про своє збагачення чи як утриматися при владі, а як зробити своїх громадян щасливими.

Я мрію та сподіваюся, що наші діти й онуки будуть жити в країні, яка посідатиме перші місця в світі за індексом людського розвитку, а також за індексом щастя. Бо сьогодні, на превеликий жаль, потрібні кошти не направляються на розвиток дітей, сімей, людей старшого віку, на освіту, науку, медицину, культуру, а переважно йдуть на cилові структури, суди тощо.

В ці весняні дні, на жаль, я не можу помилуватися нашим найпрекраснішим містом. Але хочу подякувати за красу, створену на наших вулицях, у парках і скверах нашій міській раді, а особливо голові міськвиконкому – Владиславу Анатолійовичу Атрошенку. Я завжди раділа, коли бачила й відчувала здивування і зачарування наших профспілкових гостей з різних міст України, коли вони приїздили до нас на різні заходи.

Також хочу висловити щиру вдячність усім друзям, знайомим і майже незнайомим людям за увагу, турботу, розуміння, за те, що я багато чого вчилася у вас, що ви мене надихали, за ту доброту, яку ви проявляли до мене в різні не завжди щасливі роки мого життя. Особливо – лікарям, медсестрам, санітаркам, які допомогли мені, і які сьогодні бережуть наше життя та здоров’я.

Дякую, дякую, дякую за все! Дякую долі за таких чудових людей! І, звісно, дякую профспілкам України та нашої області, а в першу чергу — колективу підприємства «Навчально-методичний центр» профспілок, який став мені родиною, Першим Чернігівським курсам іноземних мов, Спілці жінок України. Величезна вдячність – усім членам Чернігівської спілки жінок та Soroptimist. Користуючись нагодою, запрошую долучатися до нашої організації амбітних жінок-лідерів. Об’єднуємося, згуртовуємося та змінюємо світ на краще!